Ох уже це заворожуюче своїм розмашистим звучанням слово "безсмертя"! Воно іскрить метафізичними барвами, пахне напівзотлілим пергаментом і алхімією, засліплює мозок численними спалахами непрожитих життів.

Безсмертя старіше від смерті, тому що апріорі кожен індивід упевнений у нескінченності дарованого йому життя . Адже ні тварини, ні малі діти зовсім навіть не підозрюють про реальність близької кончини. Ідея вічності, народжена у глибині печер як протест проти зловісного бездонного страху небуття, стала на багато століть однією з найзаповітніших людських мрій. З тих пір пролито море крові безневинних немовлят, з'їдена величезна кількість жаб, павуків та алмазного пилу , випитий не один декалітр чаклунських еліксирів. Та все якось досі здавалося, що до певного конкретного прогресу в цій галузі нам з вами приблизно як хробакові до неба...

Одначе підходи до розв”язання цієї , на перший погляд, феноменально важкої задачі десь із початку нашого тисячоріччя стали-таки потихеньку намацуватись. Правда, заради справедливості варто відзначити, що проявились вони все ж у дещо іншій площині, не пов'язаній ні з містичними доктринами, ані навіть з виснажливими дієтами чи комплексами якихось секретних вправ: простір для реалізації численних віковічних сподівань і надій дали, як виявилося, новітні біотехнології!

Тому не дивно, що саме такому от революційному впливу біотехнологій як на конкретний людський організм, так і на динаміку поступального вселенського розвитку в цілому, і був якраз присвячений ІІ Міжнародний форум із проблем іморталізму, що завершився днями в Києві.

Причому, як це, власне, і очікувалось, найбільш, мабуть, цікавою і змістовною виявилася на ньому доповідь академіка АМН України Віталія Кордюма "Спроба нелінійного прогнозу на найближче століття". Основна ідея його виступу полягала в тому, що сучасне людство, як і раніше, все ще намагається жити й розвиватися за законами біосфери, хоча, тим часом, зі звичних її мірок давно вже виросло. Природна еволюція завершилася і їй на зміну прийшла еволюція розуму, котра теж підвладна певним, не вивченим ще допоки закономірностям. Тобто, іншими словами, "світ починає жити за законами ноосфери (саме так сформулював свою думку маститий науковець) - і чим скоріше ми це зрозуміємо, чим краще розберемось у нових реаліях, тим більш безпечним і передбачуваним може вийти наше майбутнє!". На завершення В.А.Кордюм наважився навіть на такий доволі-таки похмурий прогноз: оскільки, мовляв, Земля надмірно вже перенаселена, то в найближчі 10-15 років відбудеться „різкий спад зайвої ваги" приблизно до одного мільярда чоловік. Це може відбутися як унаслідок загальнопланетарних військових конфліктів, так і - що, до речі, більш імовірно - в результаті появи нового невідомого поки вірусу, котрий і викличе очисну пандемію. Правда, хоча правомірність такого сценарію обґрунтувати, в принципі, зовсім не важко, але, погодьтеся, навряд чи кому-небудь з нас самому захотілося б усе ж потрапити до числа цих безжалісно "відсіяних". Адже якщо за старими поняттями десять мільярдів населення - це досить велика кількість, то в майбутньому, коли земляни, приміром, почнуть масово колонізувати прилеглий до них космічний простір, - навпаки, може навіть і забракнути необхідної робочої сили; і тоді не те що позбавлятися зайвих, а в терміновому порядку ще й доведеться шукати поповнення. Та й взагалі, якщо вже до кінця розібратися, то, відповідно до ряду існуючих нині прогнозів, земна цивілізація цілком здатна й уникнути неприємних катастрофічних сценаріїв. Про це, до речі, досить дохідливо під час обговорень переконував усіх присутніх учений секретар РТД Ігор Кирилюк, який на прохання академіка О.О.Кришталя розповів про основні цілі і пріоритети сучасного трансгуманістичного руху. Крім нього, на конференції також виступили філософи Емір Ашурський, Валентин Куліниченко і Микола Попов, нейрофізіолог Джон Леах (John Leah), кібернетики Володимир Сухих і Валерій Гребнєв, футуролог Олександр Минаков, політик та економіст Олександр Ржавський.

Завершальним же акордом конференції стала доповідь київського фантаста Ігоря Судака, „поведеного” у своїй творчості на проблемах безсмертя та потенційного воскресіння померлих за допомогою надвисоких прийдешніх технологій. Причому, як це і було заплановано на порядку денному, Ігор Миколайович підбив проміжні підсумки започаткованого недавно Інститутом наукового прогнозування крупномасштабного соціологічного проекту.

Перше з цієї серії тематичне опитування проводилося серед публіки, досить, між іншим, інтелектуально підкованої, а саме - у гущавині безпосередніх учасників та гостей авторитетного міжнародного форуму фантастів "Єврокон-2006", котрий буквально місяць тому пройшов у Києві. Більш того, серед зазначених респондентів траплялись деінколи і вельми імениті особистості - такі, скажімо, як письменники Андрій Курков, Богдан Жолдак, Віталій Абліцов, Григорій Панченко, Сергій Дяченко, Борис Сидюк, Олесь Ульяненко, Станіслав Бондаренко, Анджей Сапковський, Генрі Лайон Олді, а також головний редактор тижневика "ВВС" Михайло Павлов, художник Дмитро Кравцов та популярний телеведучий Андрій Дмитрук.

Отже, в ошатній кольоровій анкеті на виділене жирним шрифтом запитання "Хотіли б ви жити необмежено довго?", відповідно до авторського задуму, вже фактично в готовому вигляді пропонувалися три варіанти відповіді: "1.Так, звичайно, бо ..."; "2.Так, але лише за умови ..."; "3.Ні, тому що ...". Додатково треба було вказати вік та стать.

Підсумкові голоси розподілились наступним чином. Стати безсмертними беззастережно висловили бажання 43 особи, погодилися на безсмертя, однак лише за певних обставин 64 учасника і категорично проти вічного життя виступили 118 з 225 опитаних. Ну й оскільки наведені ним цифри викликали в усіх присутніх науковців жвавий інтерес, підкріплений до того ж цілком природним бажанням з'ясувати більш детальну мотивацію "євроконівців", то нашому фантастові волею-неволею довелося відшуковувати приклади найбільш розповсюджених та найбільш оригінальних відповідей з кожної групи. Зокрема, з'ясувалось, що найчастішою умовою тих, хто побажав жити вічно, було одержання безсмертя не тільки для себе, але й для рідних та друзів, тобто для всього близького оточення. На другому місці - здоров'я, на третьому - молодість, затим - безбідне існування, творчість та необмежений розвиток. Якихось троє альтруїстів захотіли безсмертя в дусі Стругацких (див. "Пікнік на узбіччі") - для всіх і кожного. Цікаво, що такі важливі складові, як щастя та любов, згадувалися досить рідко. Вочевидь, малося на увазі, що вони або прикладуться потім самі по собі, або ж боротьба за них зробить майбутнє необмежене життя насиченим та яскравим. Адже саме матінка-нудьга на повірку якраз і стала головним "донезмоги переконливим" доводом тих, хто геть-чисто відкинув безсмертя й вибрав третій варіант відповіді. "Жити вічно - занудно, це коли-неколи набридне" - так аргументували свій вибір 48 з 118. Наступними за частотою згадування причинами відмови від безсмертя стали відсутність філософського сенсу, протиприродність, бажання поступитися місцем новому поколінню та лаконічне "ні" без пояснень. Деякі вважали, що обмеженість життя - головний стимул для роботи, інших відлякувала невідомість, а одна сімнадцятирічна дівчина просто вразила своєю відвертістю, заявивши, що "вже й так жити остогидло до чортиків".

До речі, цікаво ще й те, що вік практично не вплинув на індивідуальний вибір, між тим як статевий фактор відбився на результатах "більш ніж". У підсумку кількість жінок, які безоглядно зневажили вічністю, виявилася майже у 2 рази вищою порівняно з чоловіками. І навпаки. Що, ясна річ, одразу ж викликало бурхливу дискусію серед учасників конференції, які запропонували свої версії такого полярного розподілу (пам'ятається, були навіть окремі поодинокі спроби розчинити цю вельми навіть серйозну тему явно несерйозними анекдотами про блондинок). Утім, до остаточного висновку так і не дійшли... Хоча, можливо, дівоча доля на Вкраїні дійсно-таки вдвічі тяжча за їхніх статевих антиподів, що в цих якраз відповідях з такою виразністю і відбилося. А може, жінки просто менш схильні до захмарних проектів і більш консервативні, міркуючи у глибині душі: "Нехай, мовляв, ці мужики трохи залюбки собі поекспериментують: адже що б там не трапилось - їх усе одно нікому не шкода. Ну а коли в них дійсно щось раптом путяще й виклюнеться, - так ми відразу ж усе розберемо-заграбастаємо дочиста (та що там - вони й самі принесуть нам це омріяне безсмертя на підносі, як каву у ліжко!)".

Проте так чи інакше, а результати першого соцдослідження і справді виявилися на рідкість вражаючими. І цілком ймовірно, що коли переважна більшість населення на поставлені нами питання почне відповідати приблизно так само, як написав відомий сценарист Б.О. Жолдак, - на весь аркуш А4 величезними літерами "ХОЧУ!", то до реального безсмертя буде вже, як-то кажуть, рукою подати. Адже соціальне замовлення здатне зробити, здавалося б, неможливе - і таке в історії вже не раз траплялося!..

До речі, закінчуючи свій виступ, Ігор Судак сказав, що подібні акції продовжаться і причому надалі будуть проводитися серед найрізноманітніших верств населення: як у колективах учнівський молоді, так і серед осіб похилого віку і навіть пацієнтів хосписів. Гм... Далебі, цікаво навіть: як же розподіляться голоси в цих випадках? І чи зіграють вік, освіта чи, зрештою, соціальний статус вирішальну роль при здійсненні даного життєвого вибору?..

Що ж, можливо, відповіді на всі ці "головоламки" ми дізнаємось уже на наступному, третьому за ліком іморталістичному форумі, який намічено провести в самому кінці травня - напередодні споконвічних літніх екзаменів, відпусток та канікул.

Сергій КРАСЮК